Ідентифікаційний код для дитини: мій досвід

“Що, навіть таким маленьким вже треба робити код?”, – питала в мене жіночка, яка стояла позаду в черзі. Дати стовідсоткової гарантії, що цей ідентифікаційний конче потрібен моїй 9-місячній Юстині, я не могла, оскільки половина знайомих зробили закордонний паспорт без нього, а половині сказали принести код. Ну, всьо як завжди… Тому я вирішила все ж спершу відвідати Податкову, аніж потім поїхати виробляти паспорт Юсті і кусати лікті, бо нема ІПН.

Податкова інспекція Львова розташована на протилежному боці від нашого дому, тому я точно знала, що буду відсутня більше двох годин. На щастя, наша дитина вже їсть всяке різне, п’є водичку і навіть останнім часом засинає у візку сама, тому лишити її бабусі на кілька шістдесятихвилинок – то зовсім вже не трабл. Тим більше, моя мама навіть освоїла ерго-рюкзак, в якому Юстина полюбому вирубується, як младєнєц, при інтенсивній ходьбі. Ну і циця тепер набагато рідше, ніж на початках (три-чотири години витримує без капризів).

Які документи я взяла зі собою?

1. Свідоцтво про народження Юсті + копія.

2. Паспорт мій.

3. Паспорт тата (можна було не брати).

На місці важко було зорієнтуватися, бо нема ніде нормальних надписів (хоча я виробляла два роки тому собі новий код, тож трішки пам’ятала, куди йти). Інформаційного віконечка не знайшла, причепилась до дядька на охороні: “Йдете вниз, поки не впретесь у кіоски, і наліво. Там будуть віконця по районах (наприклад, “Личаківський ОДПІ”)”. Виявилося, що навіть якщо я проживаю в Шевченківському районі, то можу спокійно ставати в чергу до вікна іншого району (моє якраз було зачинене і зашторене жалюзями). Тобто, по суті, не важливо, в якому ти районі, – надписи для краси.

Спершу я хотіла взяти бланк для заповнення без черги, щоб цьоця мені просто видала його і я пішла собі шрайбати. В мене ж кожна секунда на вагу золота! Але так ніззя. Вона мусить перевірити, чи ти часом ще не брала такого папірця, тому довелося вистояти в черзі. Коли прийшла моя очєрєдь, жінка у віконечку попросила мій паспорт і оригінал свідоцтва про народження малечі. Шось там наклацала на комутері і вручила мені документи назад разом із славнозвісним бланком.

Заповнювати його я пішла за спеціальний стіл, де були великі гарні зразки перед носом. Але не було жодної ручки. Уявляєте? Я, людина, яка живе в еру інформаційних технологій, звичайно, забула про необхідність носіння зі собою кулькового друга. Давно вже не студентка *хоча я і лекції умудрялась друкувати на кишеньковому компі – потім тільки шрифт зменшив і маєш готову шпору))*. Все, що треба, можна замалювати/надиктувати/надрукувати в смартфоні (Google Keep енд компані).

Позичити ручку не було в кого. Точніше, людей було багато і продавців у магазинах теж, але всі не мали змоги виділити мені капельку чорнила. Довелось купити. А я, як на зло, взяла з дому лише 20 грн, з яких вже витратила трохи на дорогу і на ксерокопію свідоцтва. Було смішно. То так завжди, коли не треба, є нагальні ризиковані витрати))

Бланк я заповнила швидше, ніж татко, що сидів поруч *він обклався документами ще коли я тільки прийшла в інспекцію*. Там все просто: спершу ПІБ дитини, стать, дата народження, місце народження і проживання (наша ще так і не прописана – нічого ніхто не казав, бо я на хвильку задумалася, який би міг бути облом), серія і номер свідоцтва; майже тотожні мої дані, дата сьогоднішня *для мами в декреті це складне питання, треба підглядати в смартфон* і підпис.

Далі з тим заповненим бланком і копією свідоцтва я знову стала в чергу до єдиного робочого віконечка, по ходу поспілкувалася з тітонькою, якій було цікаво все те, що й мені, коли я тільки зайшла в установу. Працівниця податкової перевірила заповнені дані з оригіналом свідоцтва і сказала прийти через 5 робочих днів, тобто через календарний тиждень, бо субота і неділя то атхадні 🙂 Забрати код може або тато, або мама – не важливо. Головне взяти свій паспорт і оригінал свідоцтва про народження дитини. Виготовлення такого папірця є безкоштовним.

Всього лиш. Думаю, цю процедуру могли б якось оптимізувати, щоб не стояти тричі в черзі. І могли би не жлобитись на ручки. Я навіть свою свіжокуплену залишила на столі зі зразками – авось комусь теж так її буде треба, як мені.

Ітого, я була відсутня 3 години, бо маршрутка, в якій я їхала додому, умудрилась зламатись в час пік. Тобто в податковій мені довелось провести майже годину, а ніби й нічого не робила, правда?.. Клята бюрократія.