Оформлення соціальної допомоги при народженні дитини

Соціальну допомогу при народженні дитини можна оформляти не одразу, на це держава дає 12 місяців. Проте, кому не завадить лишніх 10 із хвостиком тисяч гривень, які виплачують одним платежем? За ці кошти можна купити і візок, і ліжечко, і підгузники. Комусь, можливо, ці гроші вкрай необхідні одразу після пологів. Але не так все гладко.

На шляху до суми 41 280 грн (10 320 одразу + по 860 грн щомісяця до досягнення дитиною трьох років) є багато перепон. Може комусь ці бар’єри здаються несуттєвими, але мене вони виводили із себе, коли я вирішила оформити доки на допомогу.

Перше. Породілля має особисто прийти в управління соцзахисту, якщо хоче, щоб стаж відпустки по догляду за дитиною був оформлений на неї (принаймні, так сказали моєму чоловікові в Шевченківському соцзахисті Львова) – це найбільша проблема, як на мене, адже якщо дитина перебуває на грудному вигодовуванні, то залишити її і поїхати ти не можеш – потрібно брати зі собою того маленького хробачка (хіба якщо живеш “два кроки від” або зціджуєшся). Сама процедура оформлення займає менше 3 хв., там треба вказати свої дані на бланку і підписатися. І всьо. Це елементарно можна зробити вдома, навіть якщо їм так треба оригінали в паперовому вигляді *в нас без бамажок і довідок не можуть жити прям*, і переслати/передати кимось. Мовчу про сучасні технології.

Друга проблема – маршрутки Львова фактично не пристосовані до транспортування дитячих візків. Мій візок (ширина шасі 60 см) туго, але влазить на задні двері скрипучих жовтих маршрутних таксі. Але це не надто комфортно. Я живу на кінцевій, тому можу собі дозволити залізти спокійно в маршрутівку. Але от на зворотньому шляху іноді годі самій впхатися, не те, щоб із візочком! Низькопідлогові великі автобуси їздять у нас тільки на одному маршруті, він +- доїжджає до центру, хоч в чомусь є свої плюси. Але до управління соцзахисту нічого такого не їде. Мені, наприклад, потрібно подолати 10 км від дому, щоб опинитись під дверима цієї державної установи. Ситуацію може врятувати слінг або власна автівка. І якщо перше в мене є, то з другим не так пощастило. Хіба на таксі розсікати…

Третя – для соцдопомоги потрібно відкривати окремий соціальний рахунок у банку – це знову ж таки час і черги з новонародженим. Не розумію, чому не можна отримувати кошти на вже наявні рахунки? І так переважна більшість громадян мають власні банківські картки. Через цей пунктик мені довелось тричі їздити у відділення банку (оформити картку – забрати картку – налаштувати інтернет-банкінг, зняти ліміти, включити sms-сповіщення). Останній раз така поїздка закінчилась печально: моя дитина проснулась раніше планованого часу і ревіла аж заходилась, поки я була від неї далеко і ледь не рвала на собі волосся.

– Можете пропустити мене, в мене грудна дитина? – може трішки нагло, але відверто і голосно спитала я в чоловіків, що стояли в черзі, – мені лише забрати вже готову картку *це 30 секунд займає*.
У відповідь тиша. Тільки поопускали всі очі в підлогу.
– Скажіть хоч “так” чи “ні”, щоб я знала, – звертаюсь до сильної половини людства ще раз.
– Ми теж всі спішимо…

Завіса.

Пробувала в керівниці відділення попроситись якось поза чергою, пояснивши ситуацію, але, мабуть, у неї ще нема дітей, бо відповіла мені щось схоже. Тож поки ті всі дядьки-хлопці довго і нудно вирішували свої банківські буденні питання, моя Юстя кричала і не могла заспокоїтись… А потім я бігла стрімголов зі зупинки до неї і кашляла, як пес, годуючи мою запухшу від сліз двомісячну донечку – нахапались обоє повітря… Тому я зла на Кредобанк і її клієнтів-чоловіків.

Ще іноді читаю в соцмережах, що від породіль можуть вимагати прописки дитини. У різних районах різні правила *абсурдіщє гррр*. Від нас не вимагали нічого, крім:

• свідоцтво про народження дитини;
• його копія;
• паспорт матері;
• ідентифікаційний код;
• окремий соціальний рахунок у банку – аркуш із реквізитами.

До слова, зверніть увагу, що у квітні 2016-го набула чинності постанова Кабміну, згідно з якою дитину потрібно прописати до досягнення нею віку 3 місяці (читайте тут, пункт “Як реєструються новонароджені діти?”). Це я дізналась постфактум, ніхто ні в РАЦСі, ні в управлінні соцзахисту навіть не заїкнувся про це. Хоча і там, і там могли прийняти документи для реєстрації місця проживання новонародженої дитини – не потрібно було б триста разів кудись їздити. Тож тепер я не спішу з пропискою, але знаю, що нам світить штраф, хоч і незначний (близько 40 грн, якщо не помиляюся, – виправте мене, хто в курсі).

Перед тим, як зібратись силами і завітати в управління соцзахисту, я зателефонувала туди, щоб почути перелік необхідних документів *аби не було казусів, як у нас вміють*. Одразу вирішила спитати:

– Можна записатись якось? Ми з місячною дитиною.
– Пааані, та в нас нема людей! – протяжно і впевнено заявила мені працівниця державної установи.
– О_о. Точно? Ну добре… Дякую, до побачення!

І шо ви думаєте? Людей 10 в черзі. Діти, жінки, пенсіонери… Без скандалу з тією працівницею, на жаль, не обійшлось. А в мене тоді не то гормони, не то просто депресняк післяродовий… Коротше, я як побачила, що треба чекати, ледь не розплакалась. Мала спить в слінгу, в мене сльози стоять в очах, люди дивляться, як на ідіотку… Хотілося втекти звідти і нічого нікому не доводити.

Що найцікавіше: в кількох містечках України є практика оформлення допомоги при народженні дитини онлайн (в Дніпрі, до прикладу, – через igov.org.ua). Мене здивувало, що Львів, “ІТ-столиця України”, зовсім не просунутий в цьому напрямку. Сотні породіль мають возитися з немовлям містом і вистоювати черги в установах, я вже не говорю про можливі ускладнення після пологів (а іноді достатньо навіть стресу і страху для мамусь-дебютантів). Тому за ініціативою друзів я створила петицію до Львівської міської ради з вимогою реалізувати можливість оформлення цієї допомоги онлайн. Петиція набрала необхідну тисячу підписів швидше наданого терміну і була розглянута депутатською комісією. На цій комісії всі одноголосно її підтримали, проте і розчарували: для впровадження потрібно змінити законодавство. Виявляється, всі ті міста, які оформляють цю соцпослугу через igov, діють не в рамках закону. Тож тепер залишається чекати і сподіватись, що допомогу для своєї другої дитини я оформлятиму віддалено.

А для першої нашої малявки ми тоді все ж оформили документи. Кошти прийшли десь через місяць після подання – 12 040 грн (одноразова виплата 10 тисяч + за два профуканих місяці 1720 грн). Востаннє 860 грн прийшли мені 08 липня, тож можу припустити, що їх нараховують в цих числах місяця.

P. S. Цей пост був написаний за мотивами моїх коментарів для Телеканалу новин “24”, статтю читати тут: http://24tv.ua/sotsialna_dopomoga_na_ditinu_yak_obiyti_paperovu_tyaganinu_n720888